Як граються історики))
[info]rab_pokhman
Присвячую своїм дорогим друзям-історикам, студентам і викладачам, з якими бувало дуркували разом:)

На курсі “Історія радянського суспільства” передбачена рольова гра: комсомольці приїзджають на село агітувати за колективізацію. Програмка подає це таким чином:

 

Сюжет: Поволзьке село N. Лютий 1930 року. Для активізації колективізаційної кампанії в село приїздять робітники - „двадцятип’ятитисячники”, зголошуються добровільно допомагати комсомольці з найближчого міста, активізують свою роботу відповідальні особи з ОГПУ.

Силами вищезгаданих товаришів у щойно перевлаштованій під клуб церкві організовується зібрання сільського колективу.

Офіційна мета зібрання – роз’яснити селянам суть політики партії, суть „великого перелому”, тих величезних соціально-економічних і соціокультурних зрушень, які відбуваються в державі з дня офіційного початку першої п’ятирічки. Переконати селян у перевагах колгоспного ладу, мобілізувати сільську спільноту на боротьбу з „віджилими” елементами на селі, з кулаками.

Попри задекларовану мету й намагання відповідальних товаришів тримати усе під контролем, зібрання перетворюється на форум для вияву думок, дискусії між жителями села, а також між ними й організаторами зібрання. Дискусія дає змогу „двадцятип’ятитисячникам” і комсомольцям з міста побачити суть „великого перелому” очима сільських мешканців, ознайомитися з різнобоєм думок щодо колективізації, які не вкладаються у просту дихотомію „за” (сільський актив) – „проти” (кулаки), усвідомити прірву між новим містом і традиційним селом, зрозуміти, наскільки складним є завдання, яке вони добровільно (?) взяли на себе.

Основний підсумок зібрання цілком залежить від учасників рольової гри.


Я довго зволікав і потрапив до комсомольців. Я вирішив відіграти ролю законспірованого троцкіста і підбив подругу-комсомолку (якщо вона не проти, я вставлю сюди її ім,я), стихійну прибічницю Бухарина, на акцію спротиву. Разом ми написали промови, які мали б озвучити публічно, де розписували всі вигоди колективного ладу на селі. Паралельно, перед початком дебатів, ми вирішили розкидати агітку з іншим текстом, який би опонував сказаному нами публічно з троцкістських та, частково, бухаринських позицій.

 

Для працівників ОГПУ я лишив кілька підказок. Наприклад, в своїй промові та в листівці я використав однаковій и специфічний шрифт, одну з літер я зробив іншим шрифтом, аби імітувати ваду машинопису. Остання агітка лежала біля мого пальта, з кишені якого стирчав публічний лист Троцького до товаришів в СРСР від 26 травня 1929 року. Свою спільницю, з якою я вступив у злочинний зв,язок, я убезпечив від підозр. Нажаль (на щастя), працівники ОГПУ проігнорували як саму листівку, так і подальші підказки, тож цього разу мене ніхто не заарештував, а листівку “селяни” понесли по хатах :) Моя промова не зберіглася, лист Троцього доступний в інтернеті, тож нижче я подаю текст публічної промови моєї спільниці (синім), та текст листівки (червоним):


Товариші селяни!

Тут Вам багато говорили про колгоспи, але що ж це насправді таке є?

Колгосп — це є найвищій рівень кооперації і усуспільнення в сільському господарстві. Це велике господарство, де засоби виробництва і земля є належать всім, і ніхто не може втратити це право через неврожай, чи через заздрісного сусіда.

Введення великих колективних господарств, дозволяє широко застосовувати принцип розподілу праці всередині виробничого колективу, дозволяє застосовувати найновіші досягнення техніки та хімічної промисловості. Колгосп — це добрива, трактори, кваліфіковані кадри, ефективна праця і добрі вражаї.

Великі колективні господарства підвищать продуктивність праці селянина, вивільнить його час для інтелектуального і творчого розвитку. Колгосп — це дитячі ясла, кінотеатри, бібліотеки.

Більше вже ніколи освіта не буде привілеєм небагатьох представників визискуючих кляс, або їхніх льокаїв. Тепер здобуття освіти буде правом і соціальним обов,язком кожного. Як писав Ленін, кожен зможе керувати державою. Це і є справжній сенс культурної революції.

Колгосп — це Ваша підтримка міського пролетаріату. Це створення на селі основи радянської влади. Але це також і допомога селу від міського пролетаріату. Бо колгосп, як найвищий рівень кооперації в сільському господарстві, неможливий без всього того, що виробляє місто. І саме місто все це має забезпечити селу.


КООПЕРАЦІЯ МАЄ БУТИ ДОБРОВІЛЬНОЮ І ТІЛЬКИ ДОБРОВІЛЬНОЮ!!!

Країною керує банда злочинних невігласів, що узурпувала владу в Партії, і кермує до Термідору! Вже репресовані ті революціонери, які наважилися відкрито виступити проти анантюри “центру”. Ці злочинці не бажають чути критики, забули про слова Леніна, який в 1923 році в “Правді” писав про те, що селянська кооперація має бути добровільною, стимульованю державою матеріально та триватиме кілька десятиліть. Кілька десятиліть, товаришу!!!

Раніше куркулю потурали, тепер утискають навіть найдрібніших середняків! З кулаком можна і треба боротися шляхом прогресивного оподаткування та розширенням демократичних практик сільської бідноти (політичний контроль). Саме високе оподаткування кулака (який працює на приватному інтересі) і має надати ті кошти, на які буде проведена індустріалізація країни. Створена в такий спосіб промисловість і повинна стати базою для колективізація, тобто ДОБРОВІЛЬНОЇ кооперації. Поки немає такої бази тотальна коллективізація буде можлива лише насильницькими засобами і приведе Республіку до катастрофи економічної та політичної .до реставрації капіталізму, до диктатури нового класу експлоататорів..

Але авантюристи з ЦК .ті самі, що кілька років тому ліквідовували коммуни, тепер роблять “зигзаг вліво”: тепер не індустріалізація передуватиме колективізації села, а коллективізація села передуватиме індустріалізації. Гроші на індустріалізацію визискуватимуться державою не з куркулів, а з усього сільського населення, загнаного в колгоспи.

Колективізація на базі плуга і коня — це не прогрес, а регрес сільського господарства, а, фактично, повернення до кріпацтва і реставрація капіталізму. Селянине! Сьогодні Ти потерпаєш від куркуля, а завтра Тебе визискуватимуть колгоспні чиновники, але тоді за ними стоятиме вся сила державного репресивного апарату.

Селянине! Робітниче! Коммуністе! Комсомольцю! Тотальна коллективізація сьогодні, на базі середньовічного реманенту привнесе в село не соціалізм, а феодалізм! Насильницькі методи привнесуть в село не радянську пряму демократію, а єрархічний порядок, що триматиметься на багнетах!

Колгосп сьогодні, це не ліквідація різниці між містом і селом, а поневолення села. Це не вільна продуктивна праця, а примітивний рабський труд. Те, що несе колективізація сьогодні, то не є соціалізм, матеріальне забезпечення та культурна революція.

ЦЕ БЕЗПРАВНІСТЬ, ГОЛОД І ДЕГРАДАЦІЯ..


Це я згадав не просто так. Я хочу, щоб майбутні студенти-історики гралися, жартували, продукували різні креативи! Щоб жоден курс не перетворювався на курс однієї книжки, щоб нудьга не зводила собі кубло в мізках і поглядах студентів і викладачів! Тому що нудьга, апатія, імітація і формалізм, ці хвороби нашої школи і нашого суспільства породжують безправність й відсутність ініціативності, виправдовують найганебніші практики. Примирення з деякими з таких практик можливе лише за рахунок деградації, що є наслідком інтелектуального голоду.

*******8 Чернетка*****8


Триумф лжи
[info]rab_pokhman
 

Недавно подумал: а что было, если бы фашизм в Европе победил? Знал ли кто-нибуть сейчас про Катастрофу?

Расстреляных закапывали в ямы. Позже, во время отступления, эти ямы разрывались а тела сжигались специальными эксгумационными отрядами, в которых трудились заключенные, в том числе евреи и ромы (Акция № 1005). После выполнения «работ» заключенные расстеливались.

Фабрики смерти уничтожали и скрывали массовые убийства, однако сами были вещественным доказательством, подлежащим уничтожению. И это часто удавалось, ведь лишь немногие концлагеря сохранились в целом виде. Собибора нет, Собибор — это большой пустырь. Картину прошлого спасло лишь быстрое отступление «Вермахта», дневники, фотографии, воспоминания очевидцев. А если бы нацисты победили?

По такой же схеме действует и директор Шахтарского педагогического училища Землянская. Принудительный труд несовершеннолетних, принудительное перекрашивание природно светловолосых студенток, сексуальные домагательства, отсутствие элементарных санитарных норм, контроль над внешним видом и электоронными страничками студенток, лишение их интимного пространства и личной собственности — это далеко не полный список злоупотреблений в этом училище.

Директор училища, Землянская, берет на себя право определять нормативные физические критерии! Она репресирует человека за врожденную физическую особенность! Сегодня — это цвет волос, сегодня это светловолосые, а что будет завтра? Кучерявые, рыжие, зеленоглазые? Возникает еще один вопрос: чему смогут научить педагоги, вышедшие из этого училища, какую норму общественных отношений они будут воспроизводить в сотнях школ и ВУЗов страны?

«Мертвые души» студентов и живые студенты своими стипендиями создают благосостояние директорши и ее зама, владеющих столовой, ксероксом и спортзалом. В рамках курсов утвержден минимум страниц для ксерокса, с запретом пользоваться иными точками, что касается так же и столовой. Спортзал превращен в коммерческий фитнес-клуб «Пульс». Трижды капитально ремонтируемое с 1997 года (по дукументам) общежитие аварийно, затоплен верхний этах, непокрыта крыша, аварийна проводка и водопровод, отсутствует душ. Студентки моються в тазиках в комнате, при том что стирать им запрещают под предлогом борьбы с сыростью, а вода есть только пару часов в сутки..

 

Нарушаются права работников — преподавателей и технического персонала: часть их зарплаты отчисляется директору, многие функции (работа на ксероксе или даже преподавание!) исполняют сами студенты за бесплатно.


Сейчас руками преподавательского состава проводится срочный поверхностный ремонт училища и общежития, закупается новая мебель, бачки, шланги и т.д. Старая мебель сжигается... Так же насильник часто поступает с телом жертвы, также поступали с уже мертвыми людьми убийцы, желающие скрыть свидетельства своих преступлений.


Землянская, члены ее семьи, протеже и зависимый профком училища пытаються паралельно отрицать приведенные вище нарушения и оправдывать их. Такую же шизофреническую логику демонстрируют нам сегодняшние ультраправые, отрицая Холокост и одновременно его оправдывая. Но правду не так-то легко сокрыть, ведь есть и очевидцы, и видеоматериалы, хотя в конце концов победу правды над ложью может гарантировать только показательное наказание Землянской и демонтаж локального и хилого, но все же тоталитаризма в Шахтарском училище.


Находятся люди, которые оправдывают преступные практики принудительного, тяжелого труда несовершеннолетних. Даже если забыть, что уборка руками студенток трассы, стройки или свалки — это способ украсть выделеные бюджетом под комунальные и под «Евро 2012» деньги, если свято верить, что так можно привить любовь к труду и самоуважение будующим педагогам (Макаренко переворачивается в гробу), то даже тогда Вам придется также (!) оправдывать угон людей в Германию на шахты и рабские мастерские.


Они говорят уборка — это хорошо. Акведуки, чудеса цивилизации Античности — это тоже хорошо, но это не отменяет того факта, что строили их рабы. Да, чистые улицы — это хорошо, особенно хорошо, что при этом работаешь не сам и присваиваешь деньги из бюджета! Думаю, для немецких промышлеников и милитаристов дешевый труд остарбайтеров — это тоже было очень и очень хорошо! Землянская сейчас тратится на мебель, взятки и накрытые столы для членов ревизийной комисии... конечно, ведь сколько уже заработано, и сколько еще может быть заработано в будующем!


Пусть члены этой комисии, другие прикрывающие Землянскую люди подумают, что же на самом деле они делают! Всех же других чесных граждан я прошу помочь им это понять и осознать. Никакой поддержки тем, кто прикрывает и оправдывает тоталитарные практики в Шахтерске! Пусть стена ледяного презрения отделит этих людей от общества. Пусть их руки, протянутые для пожатия, зависнут в воздухе.


Для меня эти люди — живые и актуальные пособники фашизма. Фашизм не в воображаемом прошлом, где-то там на запад от Днепра — нет, он здесь и он сейчас. Борьба с ним тоже — здесь и сейчас. Если наше общество готово простить Землянскую, если готово принять модель, учиненную ею в этом училище, то оно уже почти готово принять тоталитаризм и фашизм.


Это будет означать триумф лжи.


Вільна Школа: Історична секція, перше обговорення.
[info]rab_pokhman
 

Стислий огляд доповіді та обговорення на секції історії “Вільної школи” 23. 03. 2012.

Тема: “Якою буває історія”.

 

1. Професійна або академічна історія.

 

Серед вузенького прошарку професійних істориків в Україні наявне щось схоже на неписаний кодекс — слідування певним процедурам у дослідженні, відповідальність за честь цеху. Серед них коротко можна назвати такі: установка на постійну рефлекцію і вилучення з власних текстів ідеологічних маркерів (наприклад, ксенофобських конструкцій), засновків та висновків; відмова від свідомої корекції дослідження на користь популярності, фінансового зиску чи кар,єрного зростання.


Однією з характерних рис професійного історика в Україні є принципове відкидання ним можливості будь-якого утилітарного застосування історії у сьогоденні. Це може бути формою пасивного спротиву — неучасті в ідеологічних проектах, що їх запотребовує влада, в умовах залежності наукових інституцій.


Слабкість наукового середовища наразі робить неможливим те, на що спромоглася європейська історична спільнота, коли створила організацію “Свобода для історії”: від пасивної неучасті в ідеологічних проектах перейти до вимоги принципового невтручання держави в сферу історичних досліджень.


2. Дидактична або шкільна.


Шкільна історична освіта відпочатку ставила перед собою завдання соціалізації, творення нових громадян. Система загальної освіти створила модерні нації: з валонців, каталонців, бретонців, гасконців, провансальців парижани творили французів.


В шкільний підручник закладаються певні цінності, що відповідають певним суспільним проектам. Наявний підручник не тільки стимулює ксенофобські настрої в молодих громадян, але й призвичає їх до некритичного сприйняття остаточних істин, які часто є еклектичними. Докладніше дивись тут.


3. Минуле і суспільство. Феномен псевдонаукових історичних концепцій.


Невідповідність соціальних очикувань і вимог від історії в її професійному (академічному) та дидактичному (шкільному) породжують не тільки модернізаційні проекти, як проект підручника історії Наталі Яковенко. Дегуманізація, монологізм, етно- та державоцентризм, установка на служіння актуальній консервативній політиці (що ми знаходимо у міністерських підручниках) наповну реалізовується в псевдоісторичних концепціях, де мета підлеститися національній гордості і звалити всі негаразди на воріженьків вже не стримується озиранням на загальнодоступне історичне знання (як-то рік Грюнвальдської битви).


Для таких концепцій характерні такі риси як намагання підфарбовуватися під науку (наукоподібна мова, назви, фальшиві наукові звання, частковий плагіат), різного роду теорії змови (змова “офіційних істориків”, “іверів”, госдепу та інше), претензія на істинність в останній інстанції, апеляція до емоцій, певна вже стала цільова аудиторія, принципова недоказовість та еклектичність, “віднайдення” (створення) власного джерела, посилання на містичний досвід чи “дідівську мудрість” тощо.


Прикладами таких концепцій є історії Шилова про Велику Арату, “Нова Хронологія” Фоменка, філологічні екзерсіси Чудінова, доробок “кафедры научной иверологии”, трипільське походження українців та Велесознавство.


Кілька слів було сказано щодо цінності дослідження історії. Дослідження історії дозволяє нам вийти за межі універсалізованих норм сьогодення, побачити їхню умовність. Вічні і незмінні основи моралі, загальнолюдські цінності, зверхність сьогодення, анахронізми, телеологізм тощо — це ті привиди, від яких хороший історик має позбавлятися все своє життя. Історія — це один зі способів розширення досвіду, осягнення досвіду Іншого.

  • Leave a comment
  • Add to Memories

Речь с акции 27-го по поводу Шахтарска около Минобраза.
[info]rab_pokhman

 

Сегодня в моем родном городе прогремели взрывы, поражая и калеча людей. Но происходящее в Шахтерске не меркнет от этого для меня! Ведь то, что происходит в Шахтерске — это производство бомб замедленного действия!


Они разорвуться позже, калеча людей, убивая в них все самое хорошее, что есть в человеке; в конце-концов поражая и чьи-нибуть тела.


Ведь привыкшие к унижению будут унижать. Привыкшие к рабской норме педагоги будут воспроизводить ее в школах и вузах страны! Училище в Шахтерске сегодня, это фабрика производства производителей рабов!


На этом плакате написаны слова Аристиппа — отдающий своего ребенка на воспитание рабу, получит себе в результате двух рабов! Хотелось бы, чтоб граждане нашей страны начали задумываться об этом уже сейчас.


Защитники трудовой эксплуатации и унижения несовершеннолетних студенток, будующих педагогов в Шахтерске в свою защиту ссылаються на трудовую теорию происхождения человека, говоря, что именно труд сделал из обезьяны человека. Но трудовая теория предполагает непосредственную связь, между характером труда и развитием индивида. Квалифицированный и эффективный труд, труд при помощи новейших инструментов, машин и компьтеров — соответсвует современному уровню развития Человечества. Лопаты и заступы, грабли и метлы, тем более в руках будующих педагогов — это не эволюция, это ДЕГРАДАЦИЯ!


Происходящее там администрация училища и официальный профком называют «трудотерапией». Но Макаренко понимал под «трудетерапией» производственный квалифицированный труд по специальности. Такой труд должен был привить беспризорным и криминализированным детям САМОУВАЖЕНИЕ и уважение к другим людям.

 

Каким образом примитивный и принудительный детский труд может способствовать росту самоуважения? Каким образом этому способствуют публичные унижения, запугивания, нарушение элементарных санитарных норм, сексуальные домагательства, нарушение тайны переписки, нарушение неприкосновенности жилища, обыски, насильное удержание и лишение персонального имущества — телефона и ноутбука? Как человек знакомый с книгами Макаренка может называеть все это «трудотерапией»? Для меня это было загадкой.

 

Но потом я вспомнил, что стали называть трудотерапией в 30-е годы — принудительный труд заключенных. Термин «ЗеК» происходит от сокращения от «заключенный каналоармеец», тысячи из которых работали тоже на «добровольных» стройках, таких как Беломорканал.

 

Такую модель развития предлогает наша система образования в лице администрации педагогического училища города Шахтерска. У меня все.

  • 1
  • Leave a comment
  • Add to Memories

Донецкое средневековье. Барщина в Шахтерске
[info]rab_pokhman
Трудовое воспитание предполагало квалифицированый труд паралельно с получением квалификации. Макаренко считал, что таким образом можно воспитать в человеке самоуважение. Трудовое воспитание даже криминализированых беспризорников формой своей стремилось привить это самоуважение и уважение к другому. Позже ТВоспитанием стали называть практики принудительного труда заключенных. Термин "ЗеК" - это производное от "заключенный каналоармеец", отсылающее нас к строительству Беломорканала. Я, и всякий человек читавший Макаренка, выражаю сомнение в том, что практики этого училища могут привить уважение к себе и другим, поскольку постоянные практики нарушения прав и личного пространства, персональной собственности, тайны переписки, "разъяснительные работы" и неквалифицированый, принудительный характер труда и т.д. этого сделать не огут в принципе. Ненависть к труду, ненависть к учебе у граждан с самого детства закладывается именно благодаря таким практикам.

Оригинал взят у [info]frankenssteinв Донецкое средневековье. Барщина в Шахтерске
Шахтерск обсуждает студентку местного педагогического училища Татьяну Кочеткову, обратившуюся в прессу с рассказом о том, как администрация учебного заведения заставляет студентов заниматься уборкой мусора в городских парках и на территории, прилегающей к трассе Донецк – Ростов. Откровения студентки неожиданно спровоцировали переполох как в прессе, так и в городской администрации Шахтерска. Привлечение студентов к уличным работам – явление в Украине достаточно распространенное, но если раньше проблему предпочитали не замечать, то теперь о ней впервые заговорили вслух, как в СМИ, так и в чиновничьих кабинетах.








История началась после телесюжета на СТБ. Когда студентов Шахтерского педучилища, убирающих свалку строительного мусора, показали на всю страну, Таню вызвали к директору для пояснений. Она была единственной, кто не побоялся открыть журналистам всю подноготную студенческого субботника. Рассказала и о том, как заставляют мести обочину трассы вместо занятий, и о том, как вынуждают за свой счет покупать хозяйственный инвентарь, и о том, как иногородних студентов пугают отчислением в случае отказа участвовать в такой «барщине». Расплата насупила незамедлительно. У Тани забрали мобильный телефон и ноутбук, в котором хранился пароль к Таниной страничке в социальной сети. Кроме того, администрация пыталась препятствовать общению студентки с журналистами.



Директор училища Наталья Землянская отрицает любые факты давления на девушку. Говорит, журналисты не представились и хотели попасть в общежитие после 18:00, что запрещено распорядком. Журналисты педантизм не оценили и написали заявление в милицию по факту препятствования их деятельности, а также пожаловались на незаконное ограничение свободы человека. В данный момент решается вопрос о возбуждении уголовного дела.

В Шахтерском педучилище обсуждать скандал не хотели. В учебное заведение нас поначалу не пускали. Тщедушный физрук на входе объяснил нам, что никого из руководства ШПУ нет на месте, и разговаривать с нами некому.




Однако, после того, как мы пригрозили, что донесем до читателей только точку зрения пострадавшей стороны, моментально объявились директор училища Землянская, ее сын Алексей (тоже сотрудник училища) и заместитель директора. Общались, впрочем, весьма дружелюбно. Сын фиксировал общение на видеокамеру.

Read more... )

  • Leave a comment
  • Add to Memories

Як же це безглуздо!
[info]rab_pokhman
 

Вчився я в Гімназії № 57. Це була така собі мажорна школа на районі, але гарно розрекламована в місті. Її фішкою були “панти”: розказувати, який це чудовий заклад і піднімати конкурс. Вчителі були звичайні — в сусідній середній школі № 47 були не гірші викладачі. За рахунок постійного припливу багатих (репетиторство, факультативи) та розумних дітей школа здобувала місця на олімпіадах і закріплювала свій імідж. Повітряна кулька.

 

Під завершення навчання мене вже вернуло від цього блюзнірства. Коли грав неймовірно пафосний гімн гімназії я голосно сміявся. Академія була мені як ковток чистого повітря після дня роботи в колгоспному коровнику. Я бачив тут не імітацію діяльності, не помпезне бла-бла-бла, не пафос, що прикриває ницість, а справжню науку і навчання.


Вільний вибір предметів, закордонні спеціалісти, викладачі-сумісники з АН та наукових інститутів, ентузіазм власних молодих науковців з європейською освітою. Куди воно все поділося?


Ентузіазм викладачів та сумісників вивітрився, бо неможливо старатися і викладатися, коли навколо всіма можливими способами Тобі демонструють, що какать хотіли на цей ентузіазм, нікому він не потрібний. Not forbidden, but not support (с). Відкриєш душу — а Тобі туди плюнуть, або просто пройдуть повз. Скільки разів таке можна витримати? За викладачами в апатію і формалізм впадають студенти, і лише якісь буремні події взмозі вирвати їх з пазурів цієї вбивчої для розума нудьги.


А куди ділися закордонні викладачі? Поправте мене, але вони тепер лише по великих святах і лише на вибрані спеціальності видаються. Або їх привозять якісь центри, як-то ЦПСЄ, центри юдаїки, ЦВК. І ось сталося!1 Магічна крейда (маркер?) долі потрапила сьогодні в руки до Квіта. Він намалював три кружечки, на підставі яких зачарована Вчена Рада закрила Центр, який щомісяця привозить в КМА з лекціями закордонних авторитетів сфери науки. Хто зна, чи не опиниться скоро ця сама крейда в руках міністра Табачника? Цікаво, скільки кружечків (ромбіків, трикутничків, конусів і циліндрів) треба буде намалювати для того, щоб закрити НаУКМА?


Цей фокус Квіт назвав “журналістським розслідуванням”. Якщо саме цьому вчать на нашій школі журналістики, то мені варто передумати подавати на неї документи. Забути всю методологічну базу рідної кафедри й основи логіки? - нє, нє нада. Дивує мене лише те, що на Вченій раді ніхто голосно не засміявся з таких екзерсісів.


Як би там не було, але я бачу послідовне відсікання всього того, що робило Могилянку бажаною альтернативою в нашому суспільстві. Тепер вона все ближче і ближче до “Гімназії № 57”. Думаю, це не спеціально, просто що б не намагалися зробити росіяни — виходить танк (варіант анекдоту — виходить КПРС).


Скоро в небо взлетить нова повітряна кулька: пафос, “панти” і гарний піар. Лишилося тільки якогось гімна заспівати.


Дуже прикро.


129-го березня Вчена Рада ухвалила рішення про закриття ЦВК. Це було зроблено після доповіді Квіта, що намалював кілька концентричних кіл, що мали репрезентувати структуру ЦВК. До категрії аудиторія ЦВК потрапили члени “Прямої дії”, два інші кружечки какбе символізували “хороших” і “поганих” всередині ЦВК. Ця диференціація спирається на якийсь невідомий науці критерій. Крім того, жодного доказу на користь катих засновків представлено не було.


Полемізування з колегою
[info]rab_pokhman

http://revizor.ua/news/polemika/20120228_mohyla_wars

Неделю назад президент Киево-Могилянской академии Сергей Квит приостановил работу выставки «Украинское тело». Это решение он объяснил тем, что ряд выставленных работ пропагандировали порнографию, которая должна распространяться «адресно», то есть исключительно по запросу тех, кто её желает увидеть. По мнению Квита, библиотека Могилянки в Староакадемическом корпусе – не самое лучшее место для презентации реальности украинского тела. Тем не менее, «неработающая» выставка частично открыта, в первую очередь для прессы.

На виставці порнографії немає. Порнографія має чіткі критерії, а експонати з виставки під них не підпадають, оскільки ані деталізації, ані механістичності, і навіть власне самого статевого акту на картинах немає. Про що з ця серія картин, що вона робить на виставці і що означає гасло “Моє порно — моє право”? Поясню, бо вже не сила.

У Верховній Раді періодично реєструються законопроєкти, що намагаються криміналізувати порнографію на тих самих принципах, що і наркотики. Тобто за зберігання на компі відвертого фото коханої людини, чи власні фотки з нудистського пляжу Вас зможуть посадити на 3 роки. Сама інформація про нібито зберігання у вашому домі порнографічної та еротичної продукції може стати підставою для обшуку та тимчасового арешту майна. Тобто такий закон дає змогу почати легальне переслідування будь-якого громадянина України. Наприклад, проти одного правозахисника було відкрито кримінальну справу за карикатуру, де депутат від “синьої коаліції” кладе “болт” на Конституцію (то було тоді, коли нинішня влада з порушенням всіх чинних норм скасовавала конституційну реформу). Були обшуки, арешти майна, судові переслідування. Весь цей час робота правозахисника була блокована.

Крім того, такі закони фактично втручаються в інтимну сферу індивіда, що є симптомом не авторитаризму, а вже тоталітаризму. “Червоний консерватизм” і похідні від нього в більшості населення використовуються авторитарною державою задля того, щоб закріпити свою владу над певною інтимною сферою життя кожного індивіда, взяти під контроль і нагляд частину її тіла, мати постійний привід для репресій. На це звертали увагу українські письменники, зокрема Андрухович (серія акцій проти НЕК), що демонстрував твори української літератури, що є порнографічними за визначеннями урядовців. Біблія, доречі, теж виходить порнографічний твір.

Мені, наприклад, все одно, що робить зі своїми фотографіями незнайома мені доросла людина в себе вдома (це не моя справа і мені це не цікаво), поки це не порушує приватний простір інших людей. За це неможна саджати в тюрми. Ніхто не має на це право. Саме про це, як на мене, ця частина експозиції. Це не “ліва” візія, це вимога демократів позаминулого століття, яке і досі вважається нереально радикальним.

Неприятие выставки на тему порнографии – это политический, эстетический или моральный вопрос? ... Для него названные работы являются «контентом», на которые, как он считает, модераторы выставки должны были поставить возрастное ограничение и, возможно, разместить выставку в другом месте. То есть позиция президента выглядит как позиция начальника, который учуял, что пахнет жареным, но не решается сказать, что именно он учуял.

Про порнографію та її відсутність на виставці йшлося вище. Автор цих рядків (а згодом й інщі) радив С.М. Квіту обмежитися табличкою 18+, але ця пропозиція була відкинута як така, що тільки поглиблює інтерес до виставки. Блін, а чим тоді є її закриття? Адже всі частини експозиції доступні в інтернеті! Кращої реклами годі й уявити! Щодо позиції начальника, то це підмічено досить влучно: як начальник Квіт мав повне право закрити ледь не будь-що на території КМА (хоч для цього потрібно підписати відповідний наказ, що і стає підставою для закриття). Але це право йде від вертикалі влади, від уряду і міністерства, тому для Президента НаУКМА воно мусить бути підкріплиним моральним правом й авторитетом. Тому це ніколи не формулювалося таким чином.

Далі в тексті є натяк на те, що СМ відчув “щось”. Думаю, йдеться про якусь небезпеку, наприклад, з боку міністерства. Прикольно, нафіга тоді було закривати виставку, якщо справді “учуял”? Вже не перший раз виникає конфлікт між ЦВК й адміністрацією, і кожного разу Центр діє однаково: інтернет-петиція, листи підтримки, публікації на сторінках працівників центру, маніфестація-делегація до Президента. Цього разу такі дії здивували адміністацію і Квіта? Дивовижно! Центр захищає свої узгоджені з адмінами заходи? - вау! Тут точно вишукана і прихована змова!

Далі автор наводить величезну цитату з тексту якогось неадеквату. Цей неадекват матюкається і ненавидить Могилянку, особисто ображає всіх членів Корпорації. Для симетрії я наведу тезу іншого неадеквату з 2010 року: “Ми, представники українських патріотичних організацій та патріотично налащтованої громадськості, науковці, журналісти, митці, підтримуємо рішення Міністерства освіти та науки України щодо ліквідації так званої НАУКМА, як навчального закладу, існування якого протирічить законодавству української держави. При цьому вважаємо за доцільне наголосити на тому, що НАУКМА порушує не лише українське законодавство, але є не тільки й не стільки навчальною та науковою установою, скільки фактично ворожим центром по боротьбі з українською культурою та історією." Там ще багатенько такого про КМА, окремі кафедри (зокрема кафедру історії): 1, 2, 3, 4, 5 тощо. Зауважте на рік публікацій. Якщо цікаво, там є і більш нові. І ось зараз, на основі цитати і посилань я зроблю висновок, що всі опоненти виставки і ЦВК могилянкофоби, расисти, невігласи і неадеквати? Ні, бо це не так і це навіть не аргумент. А ось автор критикованого тексту саме так і робить: “Это, конечно, не официальная позиция представителей ЦВК, но их аргументы идентичны.” Поки ніхто не помітив цього фейлу, автор поспішає звинуватити в ідентичній позиції всіх, хто проти закриття виставки: “Речь идёт не о наполнении выставки, не об искусстве в целом, даже не о порнографии, но о войне «правых» и «левых», где «правые» – расисты, репрессоры, консерваторы, цензоры, а «левые» – антифашисты, репрессированные, прогрессивные и цензурируемые.”

Не удивительно, что Никита Кадан, один из представителей ЦВК, в эфире ТВи заявил: «На стороне цензоров и господина Квита выступили расисты и ксенофобы и выступили очень активно». Именно так – это не проблема генераций, не противостояние вкусов, но обычная субкультурная война.

Кадан не є представником ЦВК, а лише художником, чиї роботи виставлялися в “Українському тілі”. Говорив він конкретно про казус втручання партії ВО “Свобода” в конфлікт. На акції біля першого корпусу вони ще раз це підтвердили: “Квіт, Ми з тобою!”. Дуже сумнівна підтримка, прямо скажу. Радше навпаки. Ось тут і слід шукати можливих провокаторів. Казати про те, що кожен, хто не підтримує відкриття виставки — расист, так само абсурдно, як і казати, що кожен, хто захищає виставку — робить це з субкультурно-лівацьких переконань. Подвійні станда-арти, Панове! Це перше. Друге — на акції біля 1-го корпусу було чітко артикульовано, що проблема комплексна, в тому числі і в конфлікті генерацій! Автор, судячи з усього, просто витісняє все, що не вписується в його концепцію.

Важно, что «левая борьба» проходит и на уровне дискурса, где проводником выступают масс-медиа.

Цікаво, автор бідкається на ідеологізацію конфлікту, але сам постійно відтіняє саме цей фрагмент і ховає всі інщі. І про Мас-медія. Публічність — єдина ефективна зброя у внутрішньо університетських конфліктах, бо університетської автономії в Україні поки немає. Немає її як у відносинах ВНЗ-Міністерство, так і на рівні адміністрація-Корпорація. У НаУКМА, щоправда, дійсно й ефективно застосовується принцип автономії кафедр. Це справді наше спільне надбання. Більше того, публічність є цінністю і засобом від зловживань. Спростуйте-но це!

Именно поэтому (?), после закрытия выставки, со стороны «жертв» начали появляться публикации, где внимание уделили релятивности искусства, цензуре по-советски, «правизне», гомофобии и прочим проблемам, которыми занимаются «левые». Организаторы заявляют: выставка дала свой результат, потому что открыла глаза на проблему цензуры в Украине. Если именно это было реальной целью ЦВК, тогда им это «поднятие век» далось очень тяжёло. Все годы своего существования, в Центре появлялись выставки эротической и, что таить, порнографической (пруф???) тематики (еее... так тематики, чи порнографії? Як тематика може бути порнографічною? - Я.). Цензура Квита оказалась очень медлительной и спонтанной (!!зверніть на це увагу!!).

Дивовижне пояснення! Виявляється, що публікації та підписна компанія, ініційовані працівниками ЦВК, пояснюється тим, що “ліві” працюють лише в сфері медія! Одне категоричне твердження, з якого у порушення всіх правил логіки виводиться друге! Нам залишається тільки повірити в ці два і в те, що між ними є якійсь зв,язок. Мабуть банальним є пояснення, що працівники ЦВК діють по давній схемі (яку вони застосовували кожного разу), що завжди давала результат — переговори і компроміс з адміністраторами. Оккама б,ється головою об стіну, Навроцький п,є карвалол.

(1) Квит упорно не отвечал на все упрёки, сохраняя спокойствие (и, видимо, желая спокойствия), поэтому втягивание его в эти «войнушки» идёт очень вяло. Выглядит так, что Квит никому не мешает, просто ему предназначена роль репрессора, и он должен её выполнить даже не имея на то воли. (2) Его решение приостановить выставку было очень к месту (а я думав, що то була помилка, Квіт повівся на провокацію? Хіба не такий сенс інших частин тексту?:)))- Я.).

Незрозуміло, як з двох попередніх речень (1) випливає третє (2)? Автор не вважає за потрібно детально зупинитися на історії конфліктів, з участю ЦВК, звертає увагу лише на сферу медія, а точніше, на кілька публікацій. Ані контексту, ані адміністративної части конфлікту автор не надає. А вона є. За чим відсилаю до нотаток Інни Совсун, яку аж ніяк не можна назвати “лівою”. Доречі, ще одне бепідставне узагальнення: ЦВК не=ліві КМА, бо 1) крім Центру є інші ініціативи, окремі студенти\викладачі; 2) не всі працівники ЦВК — ліві. Але давня політтехнологія каже, що ворог має бути один, і треба все звалити в одну купу: “ЦВК изначально играет роль такого себе центра «левых» идей”

Далі, автор зображує конфлікт як суто ідеологічно-субкультурний (цікава еклектика, а?), а в кінці звинувачує в такій постановці питання тих уявних “лівих”, яких він критикує. Вкотре.

«Если одна сторона будет называть других расистами, то другая сторона будет называть их дегенератами».

І що тут поганого? Просто слід розшифровувати значення терміну і доводити його відповідність до реалій. Наприклад, якщо хтось притримується відповідної теорії, то чого вона не є раситом? Або якщо озвучене визначення терміну “дегенерат” (я так розумію, що тут не медичне значення, так?), і хтось підпадає під це означення, то чого так цю персону не назвати? Якщо ж якийсь “расистський” чи “дегенератський” принцип фігурує в програмних документах та постіно на риторичному рівні, то можна (з певною натяжкою, звісно) застосувати це до всіх членів організації.

Для субкультурной игры не все обязаны много думать. У каждой стороны есть свой центр, но большинство собирается вокруг этого ядра и просто повторяет заученные формулы, которые обладают сногсшибательной универсальностью. «Вам не нравится моя выставка? Вы правый, вы гомофоб, вы ксенофоб!».

Ось тут є зерно істини. Під першими двома реченнями готовий підписатися особисто. Але, панове, де в мене, в якому тексті чи усній промові зустрічається такий аргумент? У Вадима Гудими? В Єгора Стадного? В Інни Совсун? Ось біля якого ядра групуюся я? Може їх не два? Може п,ять-десять? Куди записати Володимира Єрмоленка, який принципово заперечує свою уявну “лівизну” та таку інтерпретацію поділу симпатій Громади? Володимир виступає з принципової позиції неприпустимості втручання адміністрації в справи наукових підрозділів (а надто після попереднього узгодження заходів!). Завітайте на його сторінку і ознайомтеся. Навіщо автор відтворює по тексту ту саму логіку, що сам же і критикує? Адже коли він відтворює її на риторичному рівні, коли поляризує позиції опонентів та універсалізує власну позицію, він конструюює реальність!

Можно много писать о конструировании реальности – представители ЦВК знают много о ней, потому что в их сферу входит изучение идеологии и того, как она работает. Главный аргумент за ЦВК – то, что он собрал вокруг себя много студентов. Но трудно себе представить, сколько студентов он разделил навсегда (?).

Аргументів “за ЦВК” значно більше. Але це до питання уважного прочитання текстів. Автор їх читає якось вибірково — так, що не дізнався й досі, що на виставці ніякої порнографії немає. А про розділ студентів.... це не правда, і не треба таку ситуацію моделювати і стверджувати її в публічній сфері. Я не відмовився від полеміки по-суті; друзів, знайомих та незнайомців, які займають різні по інтенсивності та вектору позиції я не відштовхую. Навіть в цьому тексті я жодного разу не перейшов на особистості, утримуався від суто оціночних суджень (що, нажаль, дуже рідкісна річ), а лише критикував сам текст. Проте, якщо автора образив якийсь мій зворот і зверне мою на те увагу — я готовий вибачитися.

Перенесение ЦВК на другую сторону улицы никак не помешало бы дискуссиям и, главное, никто бы не смог «цензурировать» прогрессивное искусство, потому что они бы сами были за него ответственными. Но, очевидно, и «правым», и «левым» это очень невыгодно, потому что иначе площадка для борьбы просто испарится. За что тогда... получать деньги и призовые очки?

Знов чомусь не спрацьовує “лезо Оккама”. Знов логічне бажання зберігти приміщення і Центр витісняється якимись “грошами й очками”. Що виграє Центр від скасування виставки та зупинення власної діяльності? Про політичні партії — цілком зрозуміло, що вони (незалежно від ідеологічної самоідентифікації) прагнутимуть заробити на НаУКМА собі бонуси у переддень виборів. Але до чого тут ЦВК? Не проводити заходи? - Тоді на вістрі атаки опиниться ЦПЄС, коли туди прийде з лекцією Касьянов чи Яковенко (див., посилання на неадекватів вище), або вітренківці прийдуть на лекцію якогось євроурядовця з плакатами “Нато-Ні!”. Може всім нам зчинити суїцид, щоб не давати привода для втручання провокаторів в НаУКМА? Здається саме це пропонується зробити ЦВК.

Для Могилянки (1) переформатирование или переезд ЦВК значил бы (2) смещение акцента с субкультурной игры на более реальные угрозы. То, что происходит сейчас – это умышленный раскол на две группы (третьей не предусмотрено в бинарной оппозиции) в одной команде. Как ни крути, а это игра в свои же ворота.

Не бачу зв,язку між першим і другим. Хіба перше конче викликає друге? Хіба без першого друге неможливе? Що таке “переформатування ЦВК”? Директор Центру пішов з посади, всі відмовилися від вимоги відкрити виставку - були висунуті широкі пропозиції, що не стосуються винятково Центру, а радше всієї громади. ЦВК і симпатики пішли на величезні поступки. Квіт погодився з усіма пунктами підчас перемовин у понеділок. Що буде далі — час покаже. Але якщо розкол справді був запланованим, то ким? Тими, хто йде зараз на поступки? А яким чином? Вище сам автор пише, що жодного разу СМ не закривав заходи ЦВК, незважаючи на часту “порнографічну тематику”. І не відвідував. То якої ж майстерності має бути провокація, щоб змусити Квіта піти на виставку і закрити її, тобто, зробити далекосяжну політичну помилку (щоб там автор не писав вище). Якщо то і була провокація, то спровокувати на це Квіта міг тільки хтось з його найближчого оточення. Проте автор вважає провокаторами ЦВК. Але як можливо було зчинити таку майстерну і непомітну нікому провокацію (маніпуляцію на рівні свідомості і дій Квіта), що б,є по Центру в першу чергу, і потім так несказанно фейліть?

Бінарної опозиції легко уникнути, якщо вести розмову не навколо персоналій, а навколо принципів і конкретних практик/пропозицій різних сторін. Трьох, чотирьох, десяти. Автор слушно зауважує, що ситуація не на користь в конфлікті Наукова спільнота — міністерство. Про це писали і захисники Центру тут і тут, але тут зважалося на те, хто виступав каталізатором і суб,єктом, хто володів владою.

Від статті в змішаних почуттях. Про погане вже сказав, але знайшов і хороше (про щось теж вже сказав). Ще раз упевнився в тому, що третя/четверта/різна позиція все ж є, що не мають рацію ані провокатори Корчинського, ані молодіжка ВОСу, ані якісь монструозні неадеквати “могилянкофоби” з різною політичною самоідентифікацією.

Підсумкові питання до автора і його симпатиків:

  1. Де на виставці Ви побачили порно чи його рекламу?

  2. Що виграє ЦВК від конфлікту?

  3. Що таке “переформатування ЦВК”?

  4. Хто володів засобами і яким був мехінізм “провокації”?

  5. ... было ли закрытие Центра визуальной культуры волюнтаристским актом (как называют действия Квита представители ЦВК), или же задуманной акцией пиара... і піаром кого?

Цей текст присвячено Павлові Кучапіну, на його прохання і в надії на те, що він проявить рівну повагу і не додасть в кінці тексту всезагального оціночного судження. Доречі, то посилання, яке Ти охрестив "мозг рака", містило в собі тут саму основну думку, що і текст Сергія:)))


Ницість Держбезпеки
[info]rab_pokhman
 

Могилянка, як і будь-який інший більш-менш автономний університет - це пухлина на тілі авторитарної держави.


Нас пробують лікувати, нас хотіли б вирізати. Перед моїми очима за декілька років пройшла черга підготовчих акцій і процедур. Не порушуючи питання про витоки, розгляну лише кілька з них.


Усі пам'ятають спробу перевести КМА на семестрову систему. Також раджу згадати те, що міністерство має усередині КМА своє лобі. Згадайте прізвища, посади, заяви. Згадуйте ,ну-мо! Нам допомогло в той момент нестандартне і несподіване для міністерства і його лобі рішення студентських зборів, втілене в життя "Комітетом 5-го лютого" - студентсько-викладацький референдум. І те не надовго, бо тепер ТСРи і літній триместр знову під загрозою, хоч і тільки для тих, хто вступив після певного року.


Спроба зриву і перенесення на ідеологічні рейки кампанії "Проти деградації освіти". Антисеміти, проплачені у також і єврейськими олігархами, опозиціонери, що брешуть на усіх, окрім партії влади, "проффесійні" українці, що дискредитують саме слово " Україна", - коротше! - "молодіжка" (до 40 років) "ВО" "Свобода" (ВОС) приперлася на аполітичний антиурядовий протест з прозорими провокаціями.


Після акції група активістів кампанії (що складається з людей різної політичної самоідентифікації, але майже всі з НаУКМА) була атакована частиною цих "борців з режимом". Ганьба, але серед агресорів було декілька могилянцев. Припускаю, що вони були використані (швидше по дурості, ніж свідомо), щоб не дати можливість Корпорації гідно відповісти на цей акт залякування, а у разі чого звести все до внутрішнього конфлікту. Те, що жоден з них не був покараний, розв'язало їм руки надалі: тут вже посилання на дурість і наївність "молодих максималістів-патріотів" стає абсурдним.


Ці ж хлопці створили декілька "Правих студентських профспілок" (остання з них - "Український студент" - УС), що саме по собі звучить як абсурд або фройдистська обмовка. Профспілка - об'єднання на професійній, соціальній основі, за родом діяльності і спільності інтересів. "Права профспілка" ж виключає, не поширює свою діяльність на захист і організацію не-українців і не-правих (у тому числі, аполітичних українців, т.з. " деградантів"). Ба більше! - вважає їхню дискримінацію цілком легітимною і беруть на себе право лізти в сфери людського життя, що абсолютно не має їх стосуватися (віра, інтимне життя, нав'язування морального шаблону тощо)! Єдине можливе виправдання для слова "профспілка" для такої організації є припущення, що українські ультаправі - це професія або рід діяльності.


Характерно, що ця "профспілка" не займається правами навіть студентів-українців, а влаштовує всякі-різні презентації книг з сумнівними назвами. А що ще очикувати від філії комсомолу "ВО" "Свобода" в КМА? Сумнівною є не лише назва, але і видавці і учасники презентації, серед яких лише члени ВОС, про що вони самі згадують на своїх ресурсах. Досвідчені партійці беруться учити немитих варварів з НаУКМА, і все заради " ...підвищення обізнаности студентів і викладацького складу у найбільш важливих та злободенних питаннях української історії, політики, мови й культури."!


Президент нашої Академії та багато інших громадських діячів стали жертвами відомої маніпуляції з боку влади. Я говорю про так званий "лист (контр) інтелігенції Президентові". Вирогідним автором тексту є Петро Кононенко, директор інституту Українознавства, відомого оплоту Трипілля й Велесознавства.


Мабуть, Сергій Миронович має певний піїтет перед цією зграєю шарлатанів, інакше я не знаю як пояснити таку його довірливість і той факт, що "Велесова книга" у межах одного політологічного курсу (читає Бевз) розглядається як автентичне джерело з історії України до ІХ- го століття. На цей факт неодноразово і публічно вказували студенти-історики.


Торік була виявлена і, напевно, вчасно виведена зі Студентської Колегії паршива вівця Сулими й Табачника. Розбещенний тонами харизми, що натекли з вуст і вух міністерських чиновників, цей тип послідовно здавав одну позицію за іншою: писав на сайтах міністерства "покаянні" оди конструктивному міністерству і "доноси", де таврував усіх, хто протидіє міністерському наступу на студентів продажними і хитрими маніпуляторами. Що ж, кожен бачить в діях інших лише знайоме і зрозуміле йому самому.


Навколо його капостей, до і після зняття з поста, урядова преса піднімала скандали, де як могла дискредитувала КМА та її демократичну традицію. Про цей інцидент детальніше дивися "Могилянський Вісник".


Пізніше поповзли чутки про те, що до студколлегии НаУКМА у гості приходив співробітник СБУ : "з танцямиі гуморесками” пропонував тісну співпрацю. Наскільки мені відомо, його ввічливо відіслали в ліс по гриби. Не розкриваючи своїх джерел я не можу цього довести, сподіваюся тут мого слова буде досить. Досить для того, щоб усвідомити реальність і монструозність такої події.


Дівчинка Даша з "Братерства св. Лука". Це ніщо інше, як чергова молодіжка-філіал провокаторської контори, тільки вже старшої і більш досвідченої - "Братства" Корчинского. Табачник діяв перед камерами в зовсім не властивій йому манері патримоніальної поблажливості і манірності (мабуть, саме так недолуго він розуміє благородство), демонструє він ці якості перед хоч і куцим, але представництвом європейських міністрів на саміті з питань освіти.


Удар по хитрій бородатій пиці - це удар по іміджу КМА і по всіх її конструктивних напрацюваннях в області критики режиму, удар по студентських протестних ініціативах - це кращий подарунок Табачнику на його День Народження. Крім того, вістря атаки пройшлося також по организованому "Прямою Дією" Контрфоруму "Інший бік освіти".


У перший же день контрфоруму до присутніх підійшла дівчина з мегафоном (вони були готові і знали куди йдуть) та закликом піти під 3-й корпус НаУКМА, де вже зібралися провокатори з "Братства" і КУПРа (часто, одні і ті ж люди). Я не помітив, щоб хтось пішов. Наступного дня під 3-м корпусом КМА члени "Братства" і "Українського студента", представляли події другого дня контрфоруму на Михайлівській площі як реакцію на дії Даші, і одночасно стверджували, що самі тут знаходяться з солідарності з нами.


Кому б з нас, що сиділи пом,яті в оточенні "Беркута" на Михайлівській, таке в голову могло прийти? Пізніше виявилось, що подана нами заздалегідь заявка на проведення акції була анулювана судом через подану КУПРом на те ж місце і час акцію на 50 тисяч(!) чоловік. Нам не сильно допомогло, що в останню мить була подана друга наша заявка на інший маршрут. Але на цьому провокація не закінчується!


Знімаю капелюх перед справжніми майстрами справи з "Братства": на сайті цієї і дружніх організацій разом із зверненням Даші з'явилася інформація про тиск міністерства на КМА з вимогою виключити Дашу. У шахах це називається "виделка", коли відсутність санкцій відносно Даші рівносильно публічному схваленню її дій від імені усього товариства, а наявність санкцій - капітулянску позицію по відношенню до міністерства. Кожне рішення щонайменше дискредитує КМА в очах певної цільової авдиторії. Дехто навіть в КМА не пов,язував вчинок Даші й одіозну фігуру Корчинского, хай навіть навіть ті прокололися із спільним студійним фоном відозв Корчинського і Даші. Піпл хаває.

Але був знайдений мудрий вихід, що частково перекривав шкоду - розірвати корпоративну угоду (що надає право на додатковий могилянский диплом і ще пару плюшек, а так само ложок гіркоти; мабуть організатори провокації про нєї просто не знали), що не позбавляє права на отримання диплому держзразка. Але щось змусило Сергія Квита змінить своє рішення вже після того, як воно було публічно озвучене і схвалене більшістю присутніх на відкритих зборах. Будь-які санкції скасовувалися. Але доброта цієї людини тут же була використана проти неї.


Не знаю, чим справа закінчилася, але було заявлено, що декілька студентів, членів "Братстства св. Луки" і сама Даша публічно спалять свої корпоративні угоди. Коли б Ви ,сергію Мироновичу, проявили більшу жорсткість у виконанні рішення, схваленого зборами, вдалося б уникнути цієї пастки. "Щоб бути мудрим у шаленому світі, потрібно бути божевільним".


Згадайте, хто Вам це порадив? Це поганий радник. Чи не та це людина чи люди, що підбивали Вас на ескалацію конфліктів усередині Корпорації між різними групами? Якщо так, - моя порада Вам, - придивитеся уважніше до цих людей, їх слів, справ і до співвідношення між словами і справами.


Дискредитація президента Академії і усього її керівництва - цілком вписується в урядову логіку. Саме так вони діють відносно ректора КПИ. До речі, " Братство" і там влаштувало провокацію.


Я не знаю, чи підготував хтось скандал навколо виставки "Українське тіло", маніпулюючи Сергієм Мироновичем так само, як у випадку з листом "української(контр) інтелігенції", але скористалися ним усі ті ж хлопці. Наприклад, на кілька колективних поштових скриньок було надіслано анонімного (!) листа, де хтось давав посилання на певні інтернет-матеріали і закликав громадськість виступити проти захисників художньої виставки. Ці посилання дуже цікаві:


---------- Forwarded message ----------

From: fcnct09 fcnct09 <fcnct09@gmail.com>

Date: 2012/2/12

Subject: Важливо!

To: pravniki2011@googlegroups.com, IntLawHistory@googlegroups.com, minoritiesprotection@googlegroups.com, WorldLegalSystems@googlegroups.com, idpukr@googlegroups.com

Шановні студенти!! Могилянці!

У понеділок, 13 лютого о 12:00 біля т. зв. "Центру візуальної культури НаУКМА" (вул. Сковороди, 2, Староакадемічний корпус, 1-й поверх) збираються провокатори й активні борці супроти керівництва НАУКМА - організатори неприйнятної "виставки" «Українське тіло», справедливо звинуваченої у пропаганді збочень та нарузі над українською культурою, а також такої, що суперечить Статуту НаУКМА - пп. 2 п. 33 (обов’язок студентів підвищувати загальний культурний рівень).

http://narodna.pravda.com.ua/nation/4f367e15bdff4/

http://livasprava.info/content/view/4029 - Брутальна образа Президента НаУКМА

одним із учасників виставки - "художником" Олександром Володарським (Веде блог "shitman", переклад назви блогу - зайвий)

Власне, заява: http://vcrc.ukma.kiev.ua/uk/

http://newcitizen.org.ua/news/zakrito-vistavku-ukrayinske-tilo

Зазначімо, що це вже не перша провокація супроти НаУКМА та її керівництва:

В "Могілянці" – розбрат - 11.04.2011

http://www.tema.in.ua/article/6408.html

http://direct-action.org.ua/?lang=ru&p=708

Пам"ятаймо про засади функціонування Могилянки, про Liberal Art Education!

Не дозвольмо ж знахабнілий меншості зневажати й пресингувати Президента НаУКМА, завдавати шкоди репутації нашого вузу!!! Поширюйте це повідомлення!!!!


Перша з них - відсилає до статті Віктора Тригуба, викритого нами вище в щонайтіснішій кооперації з ВОС. Друга - до маловідомого студентам, але скандальному в право-лівих інтернет баталіях сайту "Ліва Справа" і блогу Ши'итмана. Далі йдуть два посилання на події річної давності, приблизно одногочасу з описаной нами вище провокацією проти студентських протестів. Ці факти потребують тлумачення?


Текст листа рясніє фройдистськими обмовками про провокаторів і шкоду іміджу КМА (віктимізация жертви) і видає колективну творчість партійців та їхнього "комсомолу". Відправлено лист з колективного е-мейла анонімно і на групи ,що пов,язані з правом і політологією. Можливо, варто припустити, що були використана інформація, якою володів колишній викладач кафедри політології О. Куринный, заступник з ідеологічних питань голови Оболонської районної у м. Києві організації В " Свобода".


Реакція ЦВК була такою ж, якою вона була завжди - збір підписів під інтернет петицією і замітки на блогах художників. Реакція була більш ніж очевидною і неодноразово демонстрованою (анонімний автор е-мейла показує, що знає про це). Сергій Миронович і будь-хто, хто підтримав його рішення, підштовхував до нього, скористався ним, не могли не передбачити таку реакцію. Виникає питання, навіщо це робити тоді, коли ще реальною є загроза ухвалення міністерського закону про Вищу освіту?


Це ж просто не логічно, якщо звичайно не прагнути протилежного ефекту. Розібратися, де тут дурість, а де злий намір повинен той, хто має повнішу інформацію. Зазначу тільки, що в історії з "листом інтелігенції" Сергій Квіт проявив вражаючу некритичність і довірливість до тих, кого він вважає ідеологічними соратниками.


Що буде дальший - подивимося, але тенденції дуже нерадісні. Характерно, що відновлення активності "борців з режимом" неймовірним чином співпало з підготовкою нових акцій протесту проти міністерського закону про Вищу освіту. Так само не дивує, що у фокусі "Українського студента" і ВОС опинилися не індексація стипендій студентів, не університетська автономія або законопрект, а кілька відвертих картин на виставці в ЦВК і сексуальне життя українських громадян. Але будемо ж справедливі! Все-таки щось "УС" і "ВОС" має до кампанії проти міністерського закону! Має статтю Інни Совсун, узяту без відома автора і опубліковану з помилками в заголовку, і плани повторити торішнє партійне вторгнення в антиурядову студентську кампанію з метою її дискредитації. Ну і попіаритися ж треба перед виборами!


Де ж її узяти, неполітиканську альтернативу сьогоднішній бандитській владі? Тобто де шукати ДІЙСНУ альтернативу? Я бачу її в самоорганізації громадян у боротьбі за свої соціальні і політичні права проти будь-яких посягань авторитарної влади, незалежно від характеру їхньої партійної символіки. Плацдармом в цій боротьбі може стати автономний університет. Наш Університет!


Але щоб запропонує країні альтернативу, треба стати альтернативою. Боротися з дурістю - розумом, з цензурою - відкритістю, з фанатизмом і політичною релігією - скепсисом. Основним принципом КМА повинна стати - безумовна цінність свободи і недоторканості особи, гідності людини, рівності усіх членів товариства, корпорації.


Бо свобода без рівності тотожна свавіллю небагатьох з безправностю більшості, а рівність без свободи – є лише загальне рабство, - матеріальне чи духовне, - перед кийком або якоюсь трансцендентною й абстрактною туфтою. Я закликаю до Вашого розуму, я закликаю до Вашого етичного і естетичного: нелюдам що сіють монструозне просто необхідно щось протиставити!


Кожному з нас Могилянка щось дала, кожний з нас вклав частку себе в неї. Тепер прийшов час зубами рвати за кожний клаптик території свободи. Скільки захистимо, стільки нам і буде. Нас 4 тисячі, без симпатиків і випускників, і ми можемо використати наші головні інструменти - мізки і їх кількість. Використовуймо ж їх! Дійте самі, штовхайте на цей шлях свої організації, підключайтеся до роботи; пишіть тексти, високу аналітику і прості зрозумілі памфлети. У коментарях під статтями, в соціальних мережах, в ЖЖ, в їдальнях, в органах друку, у самвидаві, в інших ВНЗ... подивимося, чи зможуть провокатори-сотники і їх хом'яки впливати на громадську думку, коли цим же займемося ми! Адже це вже боротьба не за щось далеке і абстрактне, це боротьба "за вівтарі і вогнища".


І будьте уважні, не дозволяйте себе обдурити і спровокувати, вчасно присікайте всяку провокацію проти КМА. Не бійтеся так само відповідати й уявним або справжнім могилянцам: це або зрада, або щось набагато гірше в критичній ситуації - дурість. Критерієм довіри повинні стати реальні справи, а не гарні фрази.


Дискредитація, підточування зсередини, зміна керівництва, закручування гайок. До болю образливо, але проста як двері і зовсім не оригінальна схема приборкання Могилянки поки що працює лише з незначними збоями. Подібно до кам'яної палиці з запорошених інструкцій агентам ГПУ вона проламує череп з ефективністю, не властивою більше цивилизованым інструментам. Схема працюватиме в межах передбаченої нею логіки. Єдиний вихід - зламати шаблон, хоч навіть це не гарантує нічого. Але нехай ми й впадемо, але затремтья підмурки.


Так, Могилянка - пухлина, і тільки від нас залежить чи зміцніє, чи облисіє режим, або зійде на пси в операційній, в спробі позбавитися від нас. Вибір за Вами, але особисто я збираюся випускати метастази критичної соціальної думки і традиції опору до усіх сфер громадського життя, куди тільки зможу дотягнутися.


Я людина приречена. Приречений на перемогу, бо встати з колін і жити стоячи, що б не сталося потім, - вже перемога. І я доживу до того часу, коли або скажу, або почую не похвальбу, але констатацію: SIC SEMPER TYRRANIS.



P.S. Коли текст вже був дописаний з'явилася нова інформація. По НаУКМА ходять агресивні провокатори-агітатори з ВОС-УС і збирають під тиском підписи за звільнення Василя Черепаніна і закриття виставки "Українське тіло". Тиск проявляється в прихованих погрозах ("наші хлопці з автономів розігнали гомосексуальну пропаганду і ганяли їх по Подолу"), відвертої брехні ("Черепанін домагается молодих студенток і виставляє їм оцінки через ліжко") й апеляции до абстрактних ідеологічних категорій ("Підпиши, чи ж Ти не патріот"?).

Це чергова спроба зірвати кампанію студентських організацій і НаУКМА проти антистудентського і авторитарного законопроекту про Вищу освіту. Доказом тому (окрім усього тексту вище), є харківські події, де члени ВОС-УС розігнали студентів, що обговорюють небезпеки законопректа Табачника.


Наймити, льокаї злочинного режиму не просто відпрацьовують замовлення уряду, вони намагаються витіснити конструктивні студентські й викладацькі напрацювання в антиурядових акціях антисемітською риторикою і передвиборною демагогією.



Ніщєта Госбєзопасності
[info]rab_pokhman
 

Могилянка, как и любой другой более-менее автономный университет — это опухоль на теле авторитарного государства.

Нас пробуют лечить, нас готовы вырезать. Перед моими глазами за несколько лет прошла череда подготовительных акций и процедур. Не вникая в вопрос про истоки, коснусь лишь нескольких.

Все помнят попытку перевести КМА на семестровую систему. Также советую вспомнить, что министерство показало, что имеет внутри КМА свое лобби. Вспомните фамилии, чины, заявления. Вспоминайте-вспоминайте! Нас выручило в тот момент нестандартное и неожиданное для министерства и его лобби решение студенческого собрания, претворенное в жизнь «Комітетом 5-го лютого» - студенческо-преподавательский референдум. И то не надолго, ибо теперь ТСРы и летний триместр снова под угрозой, хотя и только для вступивших после определенного года.

Попытка срыва и перевод на идеологические рельсы кампании «Проти деградації освіти». Антисемиты, проплаченые в том числе и еврейскими олигархами, оппозиционеры, брешушие на всех, кроме партии власти, «проффесиональные» украинцы, дискредитирующие само слово «Украина», - короче! - «молодежка» (до 40 лет) «ВО» «Свобода» приперлась на аполитичный антиправительственный протест с прозрачнейшими провокациями. После акции группа активистов кампании (состоящая из людей разной политической самоидентификации, но почти все учащиеся НаУКМА) подверглась нападению части этих «борцов с режимом». Позор, но среди агрессоров было несколько могилянцев. Предполагаю, что они были использованы (скорее по глупости, чем осознано), дабы не дать возможность Корпорации достойно ответить, а в случае чего свести все к некому внутреннему конфликту. То, что ни один из них не был наказан, развязало им руки в дальнейшем, и тут уже ссылка на глупость и наивность «молодых максималистов-патриотов» становится абсурдной.

Эти же ребята создали несколько «правих студентських профспілок» (последняя из них - “Український студент”), что само по себе звучит как абсурд или фрейдистская оговорка. Профсоюз — объединение на профессиональной, социальной основе, по роду деятельности и общности интерессов. «Правый профсоюз» же исключает, не распостраняет свою деятельность на защиту и организацию не-украинцев и не-правых (в том числе, апполитичных украинцев, т.н. «деградантів»). Более того! - считает дискриминацию последних вполне легитимной и берут на себя право лезть в совершенно не касающиеся их сферы жизни (вероисповедание, интимная жизнь, навязывание морального шаблона и т.д.)! Единственное возможное оправдание для слова «профсоюз» для такой организации есть предположение, что украинские ультаправые — это профессия или род деятельности.

Но вот что-то этот «профсоюз» не занимается даже правами студентов-украинцев, а устраивает всякие-разные презентации книг с сомнительными названиями. А что еще оЖИДать от филиала молодежки «ВО» «Свобода» в КМА? Сомнительним есть не только название, но и издатели и участники презентации, среди которых лишь члены ВО «Свободы», о чем они сами упоминают на своих ресурсах. Опытные партийцы беруться учить немытых варваров из НаУКМА, и все ради «...підвищення обізнаности студентів і викладацького складу у найбільш важливих та злободенних питаннях української історії, політики, мови й культури..."!:)))

Президент нашей Академии и многие другие общественные деятели стали жертвами известной манипуляции со стороны власти. Я говорю о так называемом «письме (контр) интеллигенции Президенту». Предпологаемым автором текста есть Петро Кононенко, директор института Украиноведения, известного оплота Триполья и Велесоведения. Видимо, Сергей Миронович испытывает известный пиитет перед этой шайкой шарлатанов, иначе я не знаю как объяснить такую его доверчивость и тот факт, что «Велесовая книга» в рамках одного политологического курса (читает Бевз) рассматривается как автентичный источник истории Украины до ІХ-го века. На этот факт неоднократно и публично обращали внимание студенты-историки.

В прошлом году была обнаружена и, наверное, вовремя удалена из Студеческой Коллегии паршивая овца Сулимы и Табачника. Прельщенный тоннами харизмы, натекших из уст и ушей министерских чиновников, этот тип последовательно сдавал одну позицию за другой: писал на сайтах министерства «покаянные» оды конструктивному министерству и «доносы», где клеймил всех противодействующих министерскому наступлению студентов продажными и хитрыми манипуляторами. Чтож, каждый видит в действиях других лишь знакомое и понятное ему самому. Вокруг его пакостей, до и после снятия с поста, правительственная пресса поднимала скандалы, дискредитируя КМА и ее демократическую традицию по мере сил. Об этом инциденте подробнее смотри «Могилянський Вісник».

Позже поползли слухи о том, что к студколлегии НаУКМА в гости приходил сотрудник СБУ: с песнями и плясками предлагал тесное сотрудничество. Насколько мне известно, его вежливо отослали в лес по грибы. Не раскрывая своих источников я не могу этого доказать, надеюсь тут моего слова будет достаточно. Достаточно для того, чтобы осознать реальность и монструозность такого события.

Девочка Даша из «Братства св. Луки». Это ничто иное, как очередная молодежка-филиал провокаторской конторы, только уже более старой и натасканой — «Братства» Корчинского. Табачник действует перед камерами в совсем не свойственной ему манере патримониальной снисходительности и обходительности (видимо, именно так он по скудоумию своему понимает благородство), демонстрирует он эти качества перед хоть и куцым, но представительством европейских министров на самите по вопросам образования. Удар по хитрой бородатой морде — это удар по имиджу КМА и по всем ее конструктивным наработкам в области критики режима, удар по студенческим протестным инициативам - это лучший подарок Табачнику на его День Рождения. Кроме того острие атаки прошлось также по организованому «Прямою Дією» Контрфорума «Інший бік освіти».

В первый день контрфорума к присутствующим подошла девушка с мегафоном (они были готовы и знали куда идут), стремясь увести их под 3-й корпус НаУКМА, где уже собрались провокаторы из «Братства» и КУПРа (часто, одни и те же люди). Я не заметил, чтоб кто-то ушел. Окопавшиеся под 3-м корпусом КМА члены «Братства» и «Українського студента», на следующий день то представляли события второго дня контрфорума на Михайловской площади как реакцию на действия Даши, то утверждали, что сами тут находятся из солидарности с нами. Кому бы из нас, сидящих в оцеплении и основательно помятым «Беркутом» на Михайловской, такое в голову пришло? Позже оказалось, что поданая нами заранее заявка на проведение акции была аннулирована судом из-за поданой КУПРом на то же место и время акцию на 50 тысяч (!) человек. Нам не сильно помогло, что в последний момент была подана вторая наша заявка на другой маршрут. Но на этом провокация не заканчивается! Снимаю шляпу перед настоящими мастерами своего дела из «Брядства»: на сайте этой и дружественных организаций вместе с обращением Даши появилась информация о давлении министерства на КМА с требованием исключить Дашу. В шахматах это называется «вилка», когда в случае отсутствия санкций относительно Даши равносильно публичному одобрению ее действий от имени всего сообщества, а наличие — капитулянскую позицию по отношению к министерству. Каждое решение по меньшей мере дискредитирует КМА в глазах определенной целевой аудитории. Некоторые даже в КМА не связыват поступок Даши и одиозную фигуру Корчинского, не спасает даже прокол с общим для возваний Дмитрия Корчинского и речами Даши студийным фоном — пипл хавает.

Но был найден мудрый выход, частично покрывающий урон — разорвать корпоративный договор (дающий право на дополнительный могилянский диплом и еще пару плющек, а так же ложек касторки; видимо организаторы провокации о нем просто не знали), что не лишает права на получение диплома гособразца. Но нечто заставила Сергея Квита изменит свое решение уже после того, как оно было публично озвучено и одобрено большинством присутствующих на открытом собрании. Любые санкции отменялись. Но доброта этого человека тут же была использована против него. Не знаю, чем дело закончилось, но было заявлено, что несколько студентов-колег по «Братству св. Луки» и сама Даша публично сожгут свои корпоративные договора. Прояви Вы известную жесткость и принципиально последовали демократическому решению собрания, Сергей Миронович, Вы бы предотвратили большее зло. «Чтобы быть мудрым в безумном мире, надо быть безумцем».


Вспомните, Сергей Миронович, кто Вам это посоветовал? Это плохой советчик. Не тот ли человек или люди, что провоцировали Вас на эскалацию конфликтов внутри Корпорации между различными группами? Если да, - мой совет Вам, - присмотритесь внимательно к этим людям, их словам, делам и к соотношению между словами и делами.

Дискредитация президента академии и всего ее руководства — вполне вписывается в правительственную логику. Именно так они действуют относительно ректора КПИ. Кстати, «Братство» и там устроило провокацию.

Я не знаю, подготовил ли кто-то скандал вокруг выставки «Українське тіло», манипулируя Сергеем Мироновичем так же, как в случае с письмом «украинской (контр) интеллигенции», но воспользовались им все те же ребята. Например, на ряд коллективных почтовых ящиков было отправлено анонимное (!) письмо, где некто давал ссылки на интернет-материалы, призывая общественность выступить против защитников художественной выставки. Эти ссылки весьма любопытны. Первая из них — отсылает к статье Виктора Тригуба, уличенного нами выше в теснейшей кооперации с ВО «Свобода». Вторая — к малоизвестному любому студенту, но скандальному в право-левых интернет баталиях сайту «Ліва Справа» и блогу Ши'итмана. Далее идут две ссылки на события годовой давности, приблизительно совпадающих с описаной нами выше провокацией против студенческих протестов. Эти факты нуждаються в расшифровке? Текст письма пестрит фрейдистскими оговорками о провокаторах и ущербе имиджу КМА (виктимизация жертвы) и выдает коллективное творчество партийцев и их «комсомола». Адресовано письмо с коллективного е-мейла анонимно и на группы связаные с правом и политологией. Возможно предположить, что были использована информация, которой владел бывший преподаватель кафедры политологии О. Куринный, заступник з ідеологічних питань голови Оболонської районної у м. Києві організації ВО “Свобода”.

Реакция ЦВК была такой же, какой она была всегда — сбор подписей под интернет петицией и заметки на блогах художников. Реакция была более чем очевидной и неоднократно демонстрируемой (анонимный автор е-мейла показывает, что знает об этом). Сергей Миронович и всякий, кто поддержал его решение, подталкивал к нему, воспользовался им, не могли не предвидеть такую реакцию. Возникает вопрос, зачем это делать тогда, когда не изжита еще угроза принятия министерского закона о Высшем образовании? Это же просто не логично, если конечно не предполагать противоположный эффект. Разобраться, где тут глупость, а где злой умысел должен тот, кто обладает более полной информацией. Замечу только, что в истории с «письмом интеллигенции» Сергей Квит проявил поразительную некритичность и доверчивость к тем, кого он считает идеологическими соратниками..

Что будет дальше — посмотрим, но тенденции весьма нерадостные. Характерно, что возобновление активности «борцов с режимом» невероятным образом совпало с подготовкой новых акций протеста против министерского закона о Высшем образовании. Характерно так же, что в фокусе «Українського студента» и «ВО Свободы» оказались не индексация стипендий студентов, не университетская автономия или законопрект, а пару откровенных картин на выставке в ЦВК и сексуальная жизнь украинских граждан. Но будем же справедливы! Все таки нечто «УС» и «ВОС» имеет к кампании против министерского закона! Имеет статью Инны Совсун, взятую без ведома автора и опубликованую с ошибками в заголовке, а так же планы повторить прошлогоднее партийное вторжение в антиправительственную студенческую кампанию с целью ее дискредитации. Ну и попиариться же нужно перед выборами!

Где же ее взять, неполитиканскую альтернативу сегодняшней бандитской власти? То есть где искать ДЕЙСТВИТЕЛЬНУЮ альтернативу? Я вижу ее в самоорганизации граждан в борьбе за свои социальные и политические права против любых посягательств авторитарной власти, в независимости от характера их партийной символики. Плацдармом в этой борьбе может стать автономный университет. Наш Университет!

Но чтобы предложит стране альтернативу, нужно стать альтернативой. Бороться с глупостью — умом, с цензурой — открытостью, с фанатизмом и политической религией — скепсисом. Основным принципом КМА должна стать - безусловная ценность свободы и неприкосновенности личности, достоинства человека, равенства среди членов сообщества, корпорации. Ибо свобода без равенства тождественна произволу немногих и безправности большинства, а равенство без свободы — ничто иное, как всеобщее рабство, - материальное либо духовное, - перед лицем дубинки или некой трансцендентной и абстрактной похабени. Я взываю к Вашему разуму, я взываю к Вашему этическому и эстетическому: изуверам сеющим монструозное просто необходимо что-то противопоставить!

Каждому из нас Могилянка что-то дала, какждый из нас вложил частицу себя в нее. Теперь теперь пришло время зубами рвать за каждый клочек территории свободы. Сколько отстоим, столько нам и будет. Нас 4 тысячи, не считая симпатиков и выпускников и мы должны использовать наши главные инструменты — мозги и их количество. Используем же их! Действуйте сами, толкайте на этот путь свои организации, подключайтесь к работе; пишите тексты, высокую аналитику и простые доходчивые памфлеты. В комментариях под статьями, в социальных сетях, в ЖЖ, в столовых, в органах печати, .в самиздате, в других ВУЗах... посмотрим, смогут ли провокаторы-сотники и их хомячки влиять на общественное мнение, когда этим же займемся мы, и будем услышаны! Ведь это уже борьба не за нечто далекое и абстрактное, это борьба за алтари и очаги.

И будьте внимательны, не позволяйте себя одурачить и спровоцировать, но вовремя пресекайте всякую утку и провокацию против КМА. Не бойтесь так же отвечать и мнимым или взаправдашним могилянцам: это либо предательство, либо нечто намного хуже в критической ситуации — глупость. Пресекается на корню. Критерием доверия должны стать реальные дела, а не красивые фразы.

Дискредитация, подтачивание изнутри, смена руководства, закручивание гаек. До боли обидно, но простая как двери и вовсе не оригинальная схема укрощения Могилянки покуда работает лишь с незначительными сбоями. Подобно каменной дубины из пыльных инструкций агентам ГПУ она проламывает череп с эффективностью, не свойственной более цивилизованым инструментам. Схема будет работать в рамках предусмотренной ею логики. Единственный выход — сломать шаблон, хоть даже это не гарантирует ничего. Но пусть мы рухнем, но потрясем основы.

Да, Могилянка - опухоль, и только от нас зависит окрепнет ли, облысеет ли режим, или здохнет на операционном столе, в попытке избавиться от нас. Выбор за Вами, но лично я собираюсь выпускать метастазы критической социальной мысли и традиции сопротивления до всех сфер общественной жизни, куда только смогу дотянуться.

Я человек обреченный. Обреченный на победу, ибо встать с колен и жить стоя, что бы не случилось потом, — уже победа. И я доживу до того времени, когда либо скажу, либо услышу не похвальбу, но констатацию: SIC SEMPER TYRRANIS.

P.S. Когда текст уже был дописан появилась новая информация. По НаУКМА ходят агрессивные провокаторы-агитаторы из ВОС-УС и собирают под давлением подписи за увольнение Василия Черепанина и закрытие выставки «Українське тіло». Давление проявляется в скрытых угрозах («наши пацаны из автономов разогнали гомосексуальную пропаганду и гоняли их по Подолу»), откровенного вранья («Черепанин домагается молодых студенток и выставляет им оценки через постель») и апеляции к абстрактным идеологическим категориям («Подпиши, или Ты не патриот?»).

Это очередная попытка сорвать кампанию студенческих организаций и НаУКМА против антистуденческого и авторитарного законопроекта про Высшее образование. Доказательством тому (кроме всего текста выше), есть харьковские события, где члены ВОС-УС раЗОГнали студентов, обсуждающих опасности законопректа Табачника.

Наймиты преступного режима не просто отрабатывают заказ правительства, они пытаються вытеснить конструктивный студенческий и преподавательский посыл антиправительственных акций антисемитской риторикой и предвыборной демагогией.


ET CONTRA
[info]rab_pokhman
 

Вступительная реплика. Снова о себе:) в детстве я увлекался мистикой, и пытался за символическими фигурами на гравюрах распознать некую идею. Это пригодилось мне при написании первой моей курсовой. В Университете наша любимая заведующая кафедры давала нам различные историографические тексты и учебники по истории, на предмет их интенсивного чтения и поиска в них маячков-топосов, соотносящих эти тексты с определенной школой, идеологической позицией, политической группировкой. Это немного напоминает работу врача или сыщика, о чем историки неоднократно высказывались (в голове крутится Марк Блок, но я могу ошибаться). Если после такого потрошения текста там остается некий смысл, идея, концепт — я очень рад. Вероятно, так радуется врач, когда сквозь кучу симптомов вдруг просвечивает нормальная работа некого органа или системы.

 

Именно так я читаю тексты. Именно так я пишу, читаю и правлю уже свои тексты, сомневаясь, извлекая противоречия, согласовывая высказаное с мировозрением, устраняя дискриминационные места. Насколько удачно выходит — не мне судить, но я пытаюсь.


К чему я это? Во-первых, я буквоед. Во-вторых, моя критика направлена против текста и не есть личной. Третье, меня можно переубедить. Четвертое, я стараюсь ответить на все претензии оппонента. Пятое — меня обижает, когда относительно моих текстов ведут себя по-другому.


Потому, я очень прошу Вас отвечать на мои аргументы и прямо поставленые вопросы. Я требую четкости, прозрачности и лаконичности. Я требую внимания. Я прошу не обижаться на аргументированую критику и не срываться на личности или демагогию. Я требую, чтоб либо все мои аргументы были отброшены при помощи логических аргументов, либо чтоб критикуемая позиция была пересмотрена. Я прошу следовать за текстами, а не выдумывать контексты. Я использую такие тексты как моя заметка, публикация Офензывы (далее Манифест или Мисия) и коментарии к ней, и в первую очередь - заметка Наталии Чермалых. Если Вы не согласны с моими требованиями — прошу даже не пытатся начать диалог, ибо в таком случае он попросту невозможен.


Критиковать текст Наталии я буду как такой (!), что обозначен ответом на мою заметку на ЖЖ, так как, ссылка на него указана комментарием на перепост заметки на ЛС.


Коротко тезисы заметки.


  1. Принцип женского сепаратизма есть дискриминационным и противоречащим прочим пунктам программы.

  2. Он противоречит задекларированой цели, т.е. формированию нового, непатриархального сознания (нельзя научить гуманизму палкой).

  3. Он есть зеркальное отображение патриархальной дискриминации, как интегральный национализм порабощенных народов есть отображение на шовинизма имперского. Он несет в себе патриархальную скверну.

  4. Женский сепаратизм дискриминирует часть тех, кто уже есть носитель не-патриархального сознания, и кого должны создать предлагаемые манифестом мероприятия.

  5. Непонятно вообще, зачем он нужен.

Критика и анализ текста Наталии.


3-й вбзац. «Я позволила себе верить, что в ее основе лежит наша политическая общность. Но острая дискуссия... заставила меня усомниться в осознании природы этой общности...»


Я сомневаюсь, считать ли этот пассаж просто риторической фигурой (т.к. дальше он не развивается), или же автор уже не стот на этой позиции? Почему же она возникла из дискуссии с моим текстом? Ведь в моем тексте (4-й абзац снизу) я демонстрирую такую же позицию и нигде не допускаю высказываний, противоречащих ей!

 

5-й абзац. «Но кто дал право критикующим судить о том, где проходят границы истинности? ... Мне на минуту показалось, что право определять и вести истинно левый дискурс принадлежит мужчинам и только мужчинам.»


Кто посмел обнажить коллективное непристойное?!! Право критики заключается в содержании критики. Право на критику содержится в самом диалоге. Отказать в критике = заткнуть рот. Мне затыкаю рот. У кого-то тут явная идентификация с агрессором. Или этот пассаж имел другой смысл?


7 абзац. И все же (?) мое глубочайшее убеждение состоит в том, что борьба против патриархальной эксплуатации и гендерного неравенства проходит на левой территории. Тот, кто отрицает это поле дискриминации частично ли (считая, что в левом движении есть иные императивы), полностью ли (полагая, что мужчина дискриминирован не меньше), для меня раз и навсегда – правый консерватор. Как ни парадоксально применять этот термин к последователям Маркса и Энгельса, Рансьера и Бадью.


Очень верно подмеченая тенденция. Действительно, бытует в неких кругах мнение, что феминистическое движение не имеет смысла, а надо все силы наши бросить в некие иные сферы. Это мнение, на мой взгляд ошибочное и вредное. Более того, я считаю, что экономическое и политическое крушение капитализма — это только начало намного более значимой революции, в которой чуть ли не ключевая роль пренадлежит феминистической составляющей, а исходя из 4-го тезиса о Фейербахе работа по преобразованию сознания и действительности неразрывны. Следовательно, работа феминистических, профсоюзных и т.д. организаций жизненно необходима до, во время и после социальной революции.


Следующий пункт, вероятно, камень в мой огород и результат невнимательного чтения. Во-первых, я нигде не писал о равной дискриминации мужчины и женщины. Тезис о том, что системно женщина несет двойную ношу — никем не оспаривается. Во-вторых, это хитрый способ обойти и не замечать основную мою претензию, но об этом ниже. Третье, тут в одну кучу скидывается и ситуационно применяется гендер и пол.


Несколько слов к этому. Имеем две гетеросексуальные навязывамые нормативности — мужчина-женщина. Имеем закрепленные за ними поведенческие стратегии. В этой системе женщины безусловно дискриминированы чуть ли не во всех сферах бытия, то есть кроме самого навязывания нормы, есть еще и дискриминационный характер этой нормы. Однако же, есть люди, не мерящиеся с навязываемой нормативностью и в этой ситуации .в этом качестве, они испытывают одинаковое давление общественности. Тут и женский и мужской пол дискриминированы не как мужчина или женщина, а как аномалии нормативности (носители альтернативной нормативности). Например, если в 19-м веке саксонка дискриминированая нормой «женщин не принимают в университет», поступае в Баазель и получает там степень доктора — она отбрасывает эту нормативность. Но теперь, когда она отказалась от этой нормативности, она уже дискриминирована в новом качестве, как человек отбросивший норму, как аномалия.


То есть отказ от нормативности тянет за собой санкции. Это не отменяет того, что одна из нормативностей дискриминационная по отношению к другой, но ставит в одинаковое положение людей отбросивщих нормативность. Например, открыто позиционирующие себя ЛГБТ. Потому я утверждаю, что по линии борьбы с патриархальным обществом, последовательный феминист не менее дискриминирован, чем последовательная феминистка. Американское правительство было не менее, а более строго с белыми аболюционистами чем с беглыми рабами, хотя сами по себе аболюционисты не испытывали на себе всей тяжести рабовладельческого строя. Появись сейчас феминистический Джон Браун Вы бы не пожелали его видеть в своих рядах.


Нигде и никогда не было такого, чтоб эмансипативные движения закрывали свои двери перед представителями господствующих групп. Попробуйте вычеркнуть из истории Французской Революции дворян по происхождению! Выбросьте из рабочего движения выходцев из буржуа и всех тех, кто так или иначе пользуется плодами эксплоататорского общества!


Даже нечаевский катехизис оставляет человеку больше выбора, чем принцип женского сепаратизма. Там прописано жестко и требовательно, каким быть и что делать революционеру. Жестко, но возможно и зависимо от воли человека. У Вас все завязано на праве рождения.


9-й абзац. «... кажется, забыли, что у большинства из вас до сих пор есть слуги»


Справедливое замечание вообще. Но в своей заметке я упоминал, что о практиках своего семейства. Если уж у меня и есть слуги (родители), то обоих полов. Но тут, извините, вылазят, так сказать, мои еврейские рога. После рождения ребенка я буду так же как мои родители стирать, готовить, убирать, работать и т.д. чтоб выростить, воспитать и дать образование своим чадам независимо от их пола и гендера.


Кроме того, тут опять демагогически обходится суть вопроса, ведь не наличие «слуг», бытовые практики или политические возрения закрывают нам двери в Вашу организацию, но лишь наш половой аппарат.


10-й абзац. «… вы заядло спорите о судьбах мира, используя сложные сравнения и риторические фигуры, под внимательным взглядом нескольких соратниц – возлюбленных и любовниц, бывших и будущих жен. Нескольких, но не многих. Я не знаю (!), где в это время «ваши» женщины. Не знаю, но могу (?) предположить»


Что это значит? Где здесь аргументы? Мне нравится, когда я вызываю восхищение, вот мерзавец-то! Из этого выводится, что я точно так же не восхищаюсь аргументами и статьями, выступлениями женщин? По факту, моим кумиром в украинской гуманитаристике есть Наталя Яковенко (ее доклады слушаю восхищенно открыв рот), в североамериканском анарходвиже — Эмма Голдман. Я горд, что любимая поступила на магистерскую програму ЦЕУ (хоть это и означает долгую разлуку). И она настолько же «моя», насколько я «ее». Так что, из своей способности к эмпатии я должен выводить чью-либо неспособность к ней? Где логика? Вообще какое это имеет отношение к сути вопроса о женском сепаратизме???


11-й абзац. «За вашей радикальной политической позицией, активной деятельностью и интеллектуальным успехом, подкрепленным свободной сексуальной жизнью...»


Ах если бы!)) Но мне странно, что это написано как ответ мне: я же указал, что моя деятельность, взгляды и вытекающие из них поведенческие стратегии, стояли на пути моей сексуальной жизни. Если, конечно, таковой не считать онанизм:) Вот, например, моя первая любовь отшила меня именно из-за политических взглядов (увидела, что я Ленина читал на физкультуре), а также потому, что не веду себя «как мужик».


«...стоят долгие часы бесплатной работы жен, подруг или матерей. Они, к вашему искреннему сожалению, не научились наслаждаться плодами интеллектуального труда, политической борьбы и свободной сексуальности...»


Видимо, к Вашему тоже, раз Вы решились организовать феминистическую организацию. Очевидно, недостаточно, раз Вы не продумали свою позицию тчательней, чтоб не допустить в бочку меда феминизма ложечку говна дискриминации. Выще и в заметке относительно моих семейных указано. Видимо, заметку не читали внимательно. Право же на свободу женской сексуальности и сексуальной жизни мной признается на теоретическом и личном уровне. Читайте тексты, а не выдумывайте контексты.


13-й абзац. «Мне хотелось бы верить, что наш сепаратизм – это временная мера»


Начнем с того, что правомочность этой меры не доказана и именно к ней выдвигаются претензии. Зачем? Что эта мера имеет нам принести? Ее дискриминационный характер очевиден, а от критерия вообще отдает (если не сказать «штыняет») биологизмом. Я вижу «шишки», но я не вижу «плющек». Ваша временная мера (во временном характере которой Вы сомневаетесь выше) мной уже сравнивалась в заметке со сталинским пониманием «диктатуры пролетариата», слово «временно» только ужесточила мои подозрения.


14-й абзац. «Меня поразило то, с какой скоростью в ходе недавней конфликтной дискуссии, мы с вами разделились на два лагеря...


Когда-то в ПД началась дискуссия об отношении к членству в ней членов других организаций. Там тоже разделились на два лагеря. Я выступил в защиту двойной лояльности, указывая, что нельзя применять к человеку санкции за проступок, который он только способен совершить (предать интересы профсоюза интересам другой организации), и указал на то, что мы не тоталитарная секта; решать надо по факту и на индивидуальном уровне. Карать вора надо за кражу, а не за наличие рук. Эта позиция возобладала и спор не возобновлялся. Тут я вижу аналогичную ситуацию, только вот из-за того, что критика (видимо, не вся в лицеприятной форме) последовала не изнутри, а извне, Вы все еще упорствуете в защите того, в чем (надеюсь) уже сомневаетесь.


И раскол между нами прошел отнюдь не по идеологическому или классовому, а по – и только! – гендерному принципу.


Это Вы так думаете, а я упоминал, что именно как индикалист не могу принять даже как временную позицию женского сепаратизма. Берусь доказать. Если упрощать, синдикалисты рассматривают профсоюзы и как орудие классовой борьбы пролетариата, и как орудие обустройства нового общества. Тут нету сталинской «диктатуры пролетариата», которая устанавливается временно для борьбы со старым миром за общество свободных производителей. «Не диктатуру вводят, чтоб защитить революцию, а революцию делают ,чтоб установить диктатуру», - помните? Так вот, синдикализм для меня предполагает отказ от взгляда, что формой борьбы за прямую демократию может быть диктатура и иерархия, что борьба с дискриминацией патриархального общества должна зеркально отображать дискриминационные практики этого общества. Об этом упомянуто в заметке. Так что, вышеизложеное есть либо заблуждение, имеющее глубокие корни (инерция мышления или симптом), либо голословная ложь.


Некоторые из нас поспешили солидаризироваться с вами, но на нашу сторону не перешел никто, еще раз дав понять: мы – меньшинство, а к нему добровольно не присоединяются»


А Вы не предполагали, что дело в аргументах? Если человек способен признать свою ошибку под действием аргументов — это не предательство, а некий уровень культуры дискуссии. В моих глазах — это достоинство, и признак силы, а не слабости. То, что на Вашу сторону никто не перешел объясняется трояко. Во-первых, Вы нигде не выдвинули внятных аргументов в пользу женского сепаратизма. Во-вторых, Вы требуете у оппонентов согласия с их дискриминацией. Вот Вы сами согласны были бы с тем, чтоб женщин не брали на докторские программы, а? Третье, - и в этом с Вами согласен и неоднократно высказывался об этом, - левая тусовка подвержена целой куче предрассудков. Но и Вы многие из них разделяете! Например: неумением спорить не личностно, круговую поруку, мнение, что признать свою ошибку — слабость, а согласиться с критикой против аргументов товарища по организации — предательство, невнимательное отношение к текстам, контекстуально-ярлыкующий подход.


15-й абзац. «И все же Феминистической Оффензиве чужда идеология мизандрии, этот сепаратизм – не самоцель, а инструмент, дающий возможность сформировать общую позицию представительниц ежедневно дискриминированной группы.»


Чудесно, позиция высказана ясно! Можно было этим и ограничится? Тут только вопрос, что же дает Вам этот инструмент? Это не риторический вопрос: почему нигде не приведено аргументов в его пользу? Да, и считаете ли Вы сообразным посоветовать всем левым группам исключить из своего числа всех тех, кто не работает на заводе? Ведь промышленый и сельскохозяйственный пролетариат есть основой общества. Ведь почти все мы живем на его отчужденный труд, распределяемый как студенческая стипендия, зарплата преподавателя, грант Пинчука и т.д., мы все - колаборанты с государством и капиталом. А почему? - потому что нельзя жить в обществе и быть свободным от общества.


Я утверждаю, что между принципом женского сепаратизма и необходимостью сформировать общую позицию дискриминированой группы нет логической связи. Кроме того, как уже было замечено, принцип этот входит в противоречие с другими частями Вашего манифеста.


Позицию промышленого пролетариата разрабатывает в основном не пролетариат, а часть интеллигенции. Вы в подобной же ситуации. Сейчас объясню мысль. Выше я писал про дискриминационную норму и про дискриминацию откинувших ее. Выступая от лица всех женщин, Вы в то же время не являетесь частью представляемой группы. Вы отбросили нормативность на индивидуальном уровне, верно? Отказались от поведенческих моделей, навязаных ролей и т.д.? Вы же не позволите закрепить за собой ф-цию стирки носков и варения борща? Значит, эта дискриминация уже не ваша, Вас дискриминируют как феминисток, как отошедших от нормативности, Вас принуждают ее снова принять.


Значит, Вы уже есть обособленная группа, относительно носительниц дискриминационной нормативности. Вас беспокоит судьба и удел миллионов женщих, а меня (студента, могущего сделать нехилую карьеру на ниве сотрудничества с властью и капиталом) беспокоят миллионы рабочих, бедняки, женщины, дети, инвалиды, дискриминированые етносы и группы. Я имею такое же право учавствовать в разработке общей позиции группы дискриминированых женщин как и Вы, поскольку ни Вы ни я не не есть включенными в эту группу (по критерию отбрасывания навязываемой нормативности мы составляем одну группу). Может, я даже больше прав имею, поскольку в нашей паре готовлю я:))


Последний абзац. Как феминистка, я бы первая пожала руку этому человеку. Но пока среди моих соратников такого человека не оказалось. И я не испытываю по этому поводу ничего, кроме горечи.


Вот только вот захочет ли такой человек пожимать руку вам? Тем, кто заранее исключил его из своего числа, наделив его метафизическими характеристиками, исходя из наличия у него отличного от Вашего полового аппарата? Вы же свели к фунции, опредметили, свели к биологическому... «отчудили», вообщем!:) Вы требуете от него того, что не считаете нужным для себя.


Конечные замечания. Наша задача — борьба за права женщин и за формирование нового не-патриархального сознания. То есть сознания не потребительского, не опредмечивающего, не сводящего к функции, не саморазорваного, не дискриминационного и т.д.


Вы согласны с вышеизложеним тезисом, так как в первом тексте (Мисия офензывы) предлагаете ряд мер для преодоления старого и конструирования нового мировозрения. Если цель поставлена и стратегические моменты определены, то нужно обратить мнимание на тактику и организацию. Форма организации и способ деятельности такой феминистической организации должны быть подчинены цели. Как с такой точки зрения, с точки зрения функциональности можно оправдать организационно-идеологический (таким же есть, например, горизонтальная структура) принцип женского сепаратизма?


В принятие такого принципа я вижу опасный симптом. Тем более он грозен, чем более контрастирует со всеми остальными пунктами манифеста.


Дело эмансипации женщины — это дело эмансипации человечества. Посему это и мое дело также.


Список вопросов и претензий.


  1. Прекратите сводить меня к функции моего полового аппарата и опредмечивать. Прекратите применять «аргумент к человеку» в этом и любом другом его виде. Я - больше, чем тело.

  2. Приведите мне аргументы в пользу организационно-идеологического принципа женского сепаратизма.

  3. Укажите, что конкретно в моей критике ложно и почему. Прошу Следовать тексту.

     

З.Ы. Аргументированая критика приветствуется. Особенно скользким есть мои профанные размышления о нормативности - я на ходу сочинял:) таакож перепрошую за граматичні і пунктуаційни помилки — я голодний і мені щось не добре:(


You are viewing [info]rab_pokhman's journal